Одяг козака. Яким був одяг козаків? Шапка козацька


Одяг козака. Яким був одяг козаків?

одяг козаківОдяг наших козаків був простим, зручним і легким.На початку свого існування вони навіть не думали про свою зовнішність.Трохи пізніше у козаків з’явився певний "парадний" одяг, хоча багато хто одягався дуже просто.

 

 

 

 

 

 

 

Ось що розповідає народна пісня нам про одяг козака :

Омелько козак хороший,

Вздумав їхати на Запоріжжя .Він уже піднявся,В синій жупан убрався;Коня купив такого,Як в атамана самого не було,Сідло черкеське з пітником,Уздечка новісенька з байракомРатище з білого желіза,Пару пістолетів із спизу,Шабля востра у похви,Весь маяток у сакви;Сів на коня похилився,Родиноньці поклонивсяі поїхав...

 

Таким був одяг запорізького козака :

• 1) Шаровари – з домотканого полотна - льону, коноплі, трофейних або привізних тканин. • 2) Сорочка була проста.• 3) Опач, жупан, сіряк, кобеняк.• 4) Пояси були різнокольоровими гаптовані золотом або сріблом.• 5) Хутряна шапка, з валяної вовни, обшита хутром.• 6) Чоботи.

 

 

 

одя козаків фото

 

 

Козаки мали військовий, парадний і цивільний одяг.

 • 1) жупан, кобеняк, сіряк ;• 2) сорочка ;• 3) шаровари, здебільшого були простими і грубими ;• 4) чоботи ;• 5) пояс ;• 6) шапка ;• 7) кунтуш, бурка ; 

Парадний :

Парадний одяг козаки одягали коли йшли до церкви або робили візити на великі релігійні свята, замість «черкуси» вони одягали жупани «польського крою», часом могли бути різнокольоровими і дорогими. 

Цивільний :

Для того, щоб відрізнятися від простого народу козаки називали себе «молодцями», носили :• жупани із багатшого привізного сукна, різного кольору;• кунтуші гранатові;• шапки високі і сиві з хрестом;

Озброєння складалося з таких елеметів :

• мушкет, аркебузи або іншої вогнепальної зброї;• ніж, сокира, лук із стрілами, спис;• у сотників був при собі келеп для того, щоб пробити обладунки ворога; на плечах був патронташ з порохом та кулями, порохівниця і натруска висіли на поясі;

Козаки носили дуже довгі вуса, і голили всю голову, залишаючи лише чуб (оселедець), який заплітали як дівочу косу і закладали за ліве вухо; 

Таким був одяг гетьмана :

гетьман

 

на війні:

• жупан, делія,каптан• пояс• коли була зима то носили кожухи• чоботи• не широкі шаровари• шабля на боці• шапка обшита хутром

 

 

 

парадний :

• шуба соболева або лисяча покрита оксамитом• жупан яскравих кольорів які защіпалися на маленькі ґудзики, туркісів, перлів або інших коштовних каменів.• зимові кунтуші – суконні, літні – атласові• шаровари яскравих кольорів• шапки, які були обшиті соболем з оксамитовим верхом• пояс був дорогим шовковим або шкіряним покритий срібними або золотими пластинками• чоботи були виключно червоними з сап’янової шкіри кримського виробництва

 

 

Автор: INDRA

Також може зацікавити:

indragop.org.ua

Казачьи клейноды и атрибутика | Мытищинское Хуторское Казачье Общество

Опубликовано МХКО в | Нет комментариев

 

 

…У каждого народа есть свои символы, в которых как бы раскрывается его сущность — душа. Эти символы называются регалиями. Также регалии наделяют человека, которому они принадлежат, властью и являются священными.

У казаков также были свои регалии, которые могли символизировать атаманскую власть или дух, символику того или иного казачьего войска…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АТАМАН – с древнетюрского переводится как «отец мужчин». То есть: «ата» — отец, «ман» — мужчина.

 

Ермак Тимофеевич_200х242Атаманы в войсках назывались войсковыми (с 1723 г. – наказными, т. е. назначенными, с 1738 г. – вновь войсковыми) и походными.

Атаманы возглавляли административно-территориальные единицы: округа (отделы), станицы, хутора, поселки (у сибирских городовых казаков).

Но не одних начальников своих и должностных лиц казаки называли атаманами – всякого доблестного казака, выдававшегося своей удалью и отвагой, честили атаманом. Атаман – это цвет казачества, высшее сословие войска, но это не было сословие замкнутое: право называться атаманом давалось не рождением, а приобреталось личной доблестью и славой. Этим значением слова «атаман» объясняются формулы царских грамот, отправляемых на Дон. Так, например, в царствование Иоанна Васильевича и Феодора Иоанновича в грамотах (после титула) писали: «На Дон Донским атаманам и казакам». Это же значение слова «атаман» отразилось в поговорках «из рядовичей в атаманы выходят», «терпи, казак, атаманом станешь» в традиционном обращении к казакам «атаманы-молодцы!», в сохранившемся обычае всякого казака честить «атаманом».

Богдан Хмельницкий_200х242На Украине войсковой атаман назывался ГЕТМАНОМ. Начальники отдельных селений, также выборные, некогда именовались куренными атаманами, а впоследствии просто отаманами или сельскими атаманами. Последние были в тоже время и судьями. Жалобы на их решения, в основном словесные, поступали в сотенную канцелярию, где заседал атаман сотенный – первое лицо в сотне после сотника. Вместе с сотником он решал дела в сотенной канцелярии и в отсутствии его правил его должностью. Звание это было очень важно с 1600 г. до половины XVIII века. Выборный начальник всей Запорожской Сечи именовался кошевым атаманом и номинально был подчинен гетману; начальники отдельных частей назывались куренными атаманами.

 

Николай I и цесаревич Александр Николаевич среди офицеров лейб-гвардии Конного полка

Николай I и цесаревич Александр Николаевич среди офицеров лейб-гвардии Конного полка

АВГУСТЕЙШИЙ АТАМАН ВСЕХ КАЗАЧЬИХ ВОЙСК – почетное звание, присваивавшееся с 1827 г. наследнику-цесаревичу до его вступления на престол, или члену царствующей семьи Романовых. Это звание носили великие князья: Александр Николаевич (1827-1855), Николай Александрович (1855-1865), Александр Александрович (1865-1881), Николай Александрович (1881-1894), Георгий Александрович (1894-1899), Михаил Александрович (1899-1904), Алексей Николаевич (1914-1918).

 

 

АТАМАНСКАЯ САБЛЯ – обычно украшенная, старинная, тоже один из символов атаманства. Лично ему не принадлежала, а была у него на хранении на время правления. Могла храниться в церкви и надеваться на Круге по праздникам.

 

БАШЛЫК – у большинства казаков тоже был наделен символическим значением. В зависимости от того, как повязывался башлык, можно было узнать возраст казака. Завязанный на груди означал, что казак отслужил военную службу, перекрещенный на груди – следует по делу, концы заброшены за спину – свободен, отдыхает.

 

БУНЧУК – длинное древко с шаром или острием, прядями из конских волос и кистями на верхнем конце. Означал знак власти у турецких пашей, польских и украинских гетманов, атаманов русского казачьего войска в XV-XVIII вв., знак ставки, символ атамана в походе, принадлежал войсковому соединению. В мирное время хранился в храме. Полковые бунчуки имели форму опушенных раздвоенных флажков с навершием.

 

БУЛАВА – простое ударное ручное холодное оружие, имеющее тяжелую шарообразную или грушевидную головку. Длина ее была 50-80 см. Появилась булава в период неолита, она широко применялась на мусульманском Востоке. В античном мире использовалась значительно реже. Ее римская разновидность – клава – появилась во II веке. В Европе булава получила распространение в XIII в., на Руси использовалась в XIII-XVII вв., но постепенно утратила боевое значение и стала символом власти военачальника. Булава с головкой шарообразной формы, разделенной на ребра-пластины, очень широко применялась в Средней Азии. У казаков булава (насека) существовала до начала XX в., а до XIX в. служила символом власти: ее носили турецкие паши, польские, а также казачьи станичные и поселковые атаманы в России. Княжеский шестопер был семейным оружием, передававшимся по наследству. Изготовленный мастерами в кузнице княжеского двора, он служи не только символом власти, но и отличным подспорьем в битве: оружие было прекрасно сбалансированным, легким. Легенды говорят, что во время сражений шестопер сам направлял руку хозяина и не подчинялся никому, кроме представителей княжеского рода. В XVII веке награждение булавой или ее разновидностями (пернач, шестопер и др.) было широко распространено. Известны, например, булавы боярина Милославского и украинского гетмана Богдана Хмельницкого, пернач князя Барятинского с надписью в честь победы русского войска над крымскими татарами. Гетманская булава являлась неотъемлемым атрибутом власти всех украинских гетманов. Изготовлялись булавы с большой роскошью: для их отделки применяли золото, серебро, изумруды.

 

ГЕРБ – в его изображении символически отображена история Войска, местные войсковые особенности.

 

ЗНАМЯ – символ войскового (и полкового) объединения. Хранилось в Войсковом храме и выносилось в особо важных случаях (праздник, поход, присяга и похороны атамана).

 

КАЗНА – железный ящичек, ларец с казною – знак казначея, ближе к нашему времени тоже замененный книгой.

 

КНИГА – тетрадь для записей в твердом кожаном переплете. Во время работы Круга каждый член атаманского правления должен был держать свою тетрадь. Главная тетрадь, так называемые атаманское писание или Закон, была собранием протоколов, где в случае спора можно было отыскать юридический прецедент. Все сохранялись в атаманском правлении и архиве.

 

КЛЕЙНОДЫ (клейноты) – от нем. kleinod, − сокровище, драгоценность, казачьи войсковые знаки, регалии или атрибуты атаманской или гетманской власти, казачьего войска (часто — драгоценные).

По летописям под клейнодами разумелись:

  • «хоронгва златописная», т. е. знамя (хоругвь) — символ войскового (и полкового) объединения. Обычно хранилось в Войсковом храме и выносилось в особо важных случаях (праздник, похороны атамана)
  • бунчу́к — 3-аршинное украшенное древко с насаженными сверху конскими хвостами и двумя подвешенными на шнурах серебряными кистями. Знак ставки, символ атамана на походе, принадлежал войсковому соединению. В мирное время хранился в храме
  • булава́ — деревянный или серебряный жезл длиной в 3/4 арш. с вызолоченным и убранным драгоценными камнями шаром на конце. Символ военной власти, которой наделён атаман
  • па́лица — короткий жезл с вызолоченным шаром на конце — была украшена серебряными кольцами. Символ войскового судьи
  • большая серебряная гербовая печать
  • «котлы медные великие с добошем» — литавры
  • перна́ч — серебряная позолоченная булава, украшенная конским хвостом и перьями на шаре. Символ власти полковника
  • значки и трости с серебряными шарами на верхнем конце.

 

В разных казачьих войсках существовали некоторые отличия в предназначении и составе клейнодов. Так, например, войсковая печать, которой скреплялись все войсковые документы, была символом полномочий писаря в Войске Запорожском, а в Войске Донском печать (на рукояти или перстне) вручалась атаману при выборах.

 

Другие казачьи войска также имели знаки атаманского достоинства, но они не носили названия Клейноды.

 

 

 

ЛАВА – боевой порядок и способ тактических действий в конном рассыпном строю; применялся, главным образом, для охвата неприятеля с флангов и тыла. Один из тактических приемов, излюбленный боевой казачий строй. Это кавалерийская атака, в которой казаки размещались в неподдающемся никакой регламентации строе. В зависимости от обстановки лава могла быть то рассыпной, то сомкнутой, то производилась со спешиванием. Искусство маневрирования лавою заключалось в единстве действий всех, принимавших в ней участие, в умении принимать каждый замысел командира, а также в личной находчивости, ловкости, способности действовать самостоятельно каждого воина с одновременным выполнением общей задачи.

«Сверкали копья пик, краснели алые лампасы, слышен был страшный гик несущихся всадников. Казаки были везде, их тонкий фронт был широк, что не хватало полков ударить на них».

 

 

 

ПОГОНЫ – часть казачьей одежды, носились казаками до «выхода на льготу» (по возрасту, ранению). Офицерам погоны, галуны и шевроны разрешалось носить пожизненно.

 

ЛАМПАС – цветная нашивка (полоса) на боковом шве казачьих шаровар (брюк). Символизирует принадлежность к войсковому сословию, а цвет указывает принадлежность к войску. Совпадает по цвету с околышем фуражки. Символ казачьей независимости (вроде личного флага). Интересно, что лампасы в виде кожаной полосы носили скифы и бродники на своих шароварах. У разных казачьих Войск цвет лампасов отличался (у донцов – красный, у уральцев – голубой, у забайкальцев – желтый).

 

МАЙДАН – площадь в центре казачьей станицы, где находилось станичное правление, церковь, рынок, различные административные здания. На майдане собирался казачий Круг.

 

МАЯК – у казаков наблюдательная вышка для часового, с которой в случае тревоги подавался условный сигнал. Был широко распространен на Кавказской укрепленной пограничной линии (по Кубани и Тереку) и у запорожцев.

 

МЕДАЛЬ – личный знак атамана. Носилась на шее, на ленте или цепи. На лицевой стороне надпись – «Атаман станицы (Войска)» и государственный герб или портрет государя. На обороте — имя атамана. По окончании срока оставалась атаману на память.

 

НАГАЙКА – короткая конская плеть – оружие. Знак есаульца и пристава на Кругу. В повседневной жизни – знак власти у полноправного женатого казака. Дарилась зятю тестем на свадьбе и висела в доме на левом косяке к двери в спальню. Нагайка использовалась как оружие в схватке, для телесных наказаний провинившихся казаков по решению Круга и Совета стариков.

 

НАДЕЛ – участок земли, выделенный казаку из станичного (юртового) земельного фонда при достижении им 16-летнего возраста.

 

НАМЕТ – казачье название галопа, самого быстрого скачкообразного движения лошади.

 

НАСЕКА – посох с металлическим навершием, на котором первоначально насекались имена атаманов. Символ гражданской власти атаманов всех степеней.

 

ПОСОХ – являлся символом старости и мудрости. Члены совета старейшин сидели, опёршись на посох. Поднятый посох означал призыв круга к молчанию. Шапка, поднятая на посохе, — особо важное сообщение

 

ПАЙ – часть, доля станичной (юртовой) земли, приходящаяся на одного казака. В войсках и станицах был различен по размерам в зависимости от имевшегося земельного фонда.

 

ПЕЧАТЬ – на рукояти или перстне, вручалась атаману при выборах. Ею скреплялись все документы.

 

ПИКА – боевой наконечник стальной, четырехгранный, переходит в коническую трубку, которой он насажен на древко. Древко – деревянное, окрашенное. В Лейб-гвардии казачьем полку, Черноморском и Крымско-Татарском эскадронах древко окрашивалось в красный цвет, в Лейб-гвардии уральской сотне и Лейб-гвардии атаманском полку — в светло-синий цвет, в других казачьих частях – по цвету мундиров, в синий или зеленый цвет. В верхней части древка имеется утолщение, на которое насажен наконечник. Подтока нет. На нижнем закругленном конце древка имеется ножник – ременная петля для продевания ноги всадника. Длина – около 3400 мм, длина наконечника с трубкой – около 250 мм, диаметр древка – 36 см, масса – 2300 г.

 

ПРИСЯГА – торжественно обещание (клятва верности), приносимая каждым казаком перед Верой, Царем и Отечеством. При принятии присяги казаки целовали крест и клялись перед казачьим обществом выполнять данные обязательства.

 

САБЛЯ – рубящее или рубяще-колющее холодное оружие. Общая длина сабли достигала до 1,1 метра, вес с металлическими ножнами – до 2,3 кг. В казачьих войсках в 1881 году была заменена шашками, как более удобным видом оружия.

 

СИМВОЛЫ-УКРАШЕНИЯ:

СЕРЬГИ (у мужчин) означали его роль и место в роду. Так, единственный сын у матери носил одну серьгу в левом ухе. Последний в роду, где нет кроме него наследников по мужской линии, — серьгу в правом ухе. Две серьги – единственный ребенок у родителей. Кроме символического, сакрального языческого древнего оберега играли и утилитарную роль. Командир при равнении налево и направо видел, кого следует в бою поберечь;

КОЛЬЦА. Мужчины-казаки, как правило, колец не носили. Так что, это женская символика. Серебряное кольцо на левой руке – девушка на выданье. На правой – просватана. Кольцо с бирюзой – жених служит (бирюза – камень тоски). Золотое кольцо на правой руке – замужняя, на левой – разведенная (развод у казаков существовал всегда). два золотых кольца на одном пальце левой руки – вдова (второе кольцо – умершего мужа, хотя, будучи казаком и получив кольцо при венчании, он на руке его не носил, иногда носил в ладанке).

 

ШАПКА – шилась по специальному образцу. Первоначально – «клобук со шлыком», папаха, а затем фуражка – знак получения казаком юридического полноправия. В XIX веке клобук заменил кивер, а затем – фуражка. Казаки нестроевых возрастов обязаны были носить фуражку без кокарды, но это повсеместно нарушалось. На Круге казак обязан был быть в шапке. Иногородние и гости – не казаки – должны были присутствовать с непокрытыми головами, равно как и не имеющие юридических прав казачества. Снималась во время молитвы, присяги и выступлений на Кругу. Шапка, сбитая с головы, была вызовом на поединок. В курене красовалась на видном месте. В доме главы лежала под иконой, что означало – семья находится под защитой Бога и общины.

 

ШАШКА – холодное оружие, символ всех прав у казака. Длина – 0,7-0,9 м, ширина – до 40 мм, вес с ножнами – до 1,2 кг. Однолезвийный клинок небольшой кривизны с обоюдоострым концов. Вручалась казаку в 17 лет стариками (без темляка). В 21 год, при отправке на службу, казак получал погоны, кокарду и темляк. Шашка хранилась на видном месте (на ковре), передавалась от деда к внуку. Если в роду не оставалось наследников-мужчин, шашка ломалась и укладывалась в гроб последнему умершему.

 

 

 

 

 

 

 

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

kazaki-mhko.cerkov.ru

Про козацький одяг ~ Гетьманат

козацький одяг

Одяг запорізьких козаків початково був надто простим на початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли поважно навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати», козак і злидні тоді були синонімами.

До того часу цілком можна відносити слова української пісні —«сидить козак на могилі та й штани латає»,або слова козацької вірші«козак — душа правдивая — сорочки не має».

Ганяючись за звіром безкраїми степами, глибокими балками, непролазними лісовими хащами, проводячи ночі переважно під відкритим небом, висиджуючи по кілька годин у грузькому болоті й густому очереті, запорожці були більше схожими на злиденних голодранців, ніж на «славних лицарів», ім’я яких уже в ранні часи їх існування гриміло в Європі.

Та і в пізній період запорізької історії, коли у козаків уже ввійшли в силу певні звичаї й певний костюм, багато хто з них, у силу різних випадків на війні чи у себе вдома, через бідність і злиденність, а часом навіть через особливе бажання шикнути злиденним одягом, часто вдягався надто просто. Бувало, поголить собі запорожець голову, застромить оселедця свого за вухо, зав’яжеться шматиною, натягне на себе опанчу, взує капці зі свинячої шкіри, та так собі й ходить, а інший впіймає козу, облупить й, вичистить шкіру від вовни, одягнеться в неї, взує постоли зі шкіри вершкової товщини, а завдовжки зо дві четверті, та й тиняється степом. А інший ще краще або вирядиться в такі постоли, що в них можна Дніпро переплисти, або на одну ногу натягне постола, а на другу сап’янового чобота, та ще й приспівує:

«Одна нога в постолі, а друга в сап’яні —Подивися, Ганно, який постіл гарний:Чи сей, чи сей, чи сей, чи сей?»Запорожский_козак._1884

Самі запорожці казали про себе: «У нас проклята мате ма — ні сорочки, ні штанів, одна проклята сірома». «На них ні чобіт, ні штанів, ні сорочки не було; а на іншому самі рубці висять; мов той циган іде — п’ятами світе». «Запорожець як надів сорочку, так увесь год і не скида її, поки сама не спаде з пліч, а йде баниться, штанів не скида: «не годиться» — каже».

Але з плином часу з одного боку вдалі війни, з другого й сам розвиток життя багато змінили в поняттях і побуті запорізьких козаків: розбивши татар чи турків, пограбувавши панів чи євреїв, козаки, повертаючись на Січ, привозили з собою безліч грошей, одягу й дорогих тканин. Дані, що дійшли до нашого часу, свідчать, що саме з одягу здобували собі запорізькі козаки на війні — шуби, жупани, шаровари, сорочки, шапки, чоботи, чекмені, смушкові шкури тощо.

У запорожців ніколи не було одноманітного одягу; що нерідко під час війни вони одягалися в такий одяг, який був у неприятеля, і що їх похідний одяг взагалі був бідним, зате домашній парадний — дуже розкішним.

Академік Василь Зуєв, котрий жив у XVIII ст., каже, що обов’язковим одягом запорізьких козаків були сорочка і шаровари: цей одяг був у них звичним і вони носили його, не міняючи, доки він не розпадався на клаптики, а щоб збавитися від миття й комах, вони просочували його риб’ячим жиром і в’ялили на сонці. Зрештою, крім цього найнеобхіднішого одягу, запорожці, за словами того ж Зуєва, носили хороший сукняний одяг, оксамитові шапки, шовкові пояси й сап’янові чоботи.

Коли козакові треба було оперезатися, він прив’яже пояс шнурочком до цвяха та й повертається, так весь пояс на себе й намотає. Потім шнурки зав’яже або позад себе, на спині, або на боці, а позолочені кінці залишить попереду, на животі, та так і ходить, як справжній лицар. Пояси були різних кольорів: зелені, червоні, голубі, коричневі. Крім довгих поясів запорожці носили й короткі, зроблені зі шкіри чи з волосся, ззаду до них чіпляли китиці, а попереду гачки, пряжки, ремені для кинджалів, шабель та люльок. Ото як надягнув запорожець червону черкеску, оперезався поясом, начепив на себе кинджал, прилаштував шаблю, тоді він одягає каптан або жупан. козакиЦе вже одяг просторий і довгий, майже по кісточки, з широкими рукавами, наче підрясник у попа або той одяг, який вдягають архієрейські півчі по містах. Каптан був уже іншого кольору, ніж черкеска; якщо черкеска червона, то каптан голубий чи синій; він також був призбираний і на шнурках, гаптований золотом, з різними золотими позументами, гудзиками на подолі, кінцях рукавів, розрізах, з гапликами, з тонким дротом усередині і з широкими-преширокими рукавами, або, як там кажуть, роздьорами чи розпорами.

От який був у них одяг! Такий одяг, що він і сорочки не продасть за сто карбованців; як іде вулицею, то ніби весь сяє зірками чи квітами. До цього широкого й просторого одягу личили шаровари, сукняні, нанкові,8 шкіряні, з кишенями з обох боків, — і тут кишеня, й тут кишеня, — обидві облямовані золотими позументами, різнокольорові, але переважно сині; матню штанів робили таку, що торкалася землі, мовби щось волочиться: як іде козак, то й слід за собою мете.

Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозичений ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам. З оттоманської історії турецького історіографа Наїми, наприклад, ми знаємо, що 1653 р. кримський хан Іслам-Гірей подарував запорізьким старшинам сукняні каптани. Загалом запорізький одяг мав ту перевагу, що не сковував рухів людини й був пристосованим до гарячого клімату країни.

за матеріалами видатного історика ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО

getmanat.org

Цікаве про одяг і зброю козаків – KORYSNE

KozakyКолись одяг людини «говорив» сам за свого власника. За одягом можна було визначити як і характер людини, так і її достаток. Кожен стан суспільства вдягався за своїм гаманцем та статусом, але, окрім того, зовнішній вигляд людини міг допомогти їй у складній ситуації.

Наприклад, одяг козака забезпечував йому вільне пересування та зручність носіння зброї. Здавна існують перекази та історії про мужніх українських воїнів, їх одяг та зброю.

Так все ж таки, якими вони були − одяг і зброя козаків?

Як вдягалися козаки на битву

Візантійський історик Прокопій Кесарійський  писав: «… вступаючи в битву, йдуть на ворога зі зброєю в руках, панцерів ніколи не вдягають. Деякі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани, підтягнуті широким поясом на стегнах». Потрібно знати, що штани, про які згадував історик в документі – шаровари. Такі штани були дуже широкі та дозволяли козаку вільно та швидко рухатись.

Для того, щоб зшити такі шаровари, потрібно було приблизно 5 метрів тканини. Пояс у свою чергу також відігравав неабияку роль. За переказами, існувало два види поясів − бойовий та святковий. Довжина поясу становила 5-6 метрів. Козаки носили червоні та темно-червоні шовкові пояси з вузенькими смужками різних кольорів та китицями на кінцях.kozaki

У кожному регіоні України були свої звичаї та особливості одягу. Історики кажуть, що якщо  такі шаровари чи пояс могли були відсутні у тому чи іншому регіоні, то все одно був такий атрибут одягу, який був присутній у будь-якій частині України. І цей атрибут – вишита сорочка. Звісно ж орнаменти на ній були різні та кожен регіон виражав їх по-своєму. Кожен орнамент мав різне значення та був оберегом для власника сорочки.

Цікавим є твердження, що взуття козака також мало свою таємницю. До підошви пришивали маленькі, але дуже міцні підківці, що покращували бойові здатності козака.

Зброя козаків

Що стосується козацької зброї, то найпоширенішою холодною зброєю козака можна вважати шаблю. Про цю зброю на теренах України було відомо уже в VIII ст. Шаблі цього періоду мали вузький і довгий клинок (приблизно 1 метр), звужений до вістря. Клинок був малої кривизни з обухом на вгнутій стороні і лезом на вигнутій. Але окрім таких клинків можна було побачити і короткі шаблі. Також серед арсеналу козаків були поширенні різноманітні види ножів, списів, а з часом і пістолей, рушниць, фузій, гармат та інших видів зброї.

korysne.co.ua

Запорозькі козаки: їх обряди та звичаї

У реєстрового та запорізького козацтва, як і у решти професійних груп Середньовіччя загалом, з часом виникла і запрацювала своя власна обрядовість. Вона проходила через всі сфери діяльності, та й життя також. Ймовірно, що середовище запорізького козацтва виробило їх в останні часи існування Січі, та цілком можливо, що більшість з них сформувались і набагато раніше. Обряди та ритуали козаків були напряму пов’язані з тим зайняттям, що складало їх життя – військовою справою. Вона проходила через весь їх побут, виявлялась в усьому, що їх оточувало.

Обряди прийому та посвяти в козаки також мали характер військових дій. Спочатку йшла перша фаза цієї своєрідної ініціації – хлопець відокремлювався від громади та йшов у світ. Супроводжувалось це відповідними обрядами – майбутній запорожець проводився «на той світ». Коли новий воїн приходив на Січ, він також проходив обряди, тільки вже прийому. Вони включали урочисту присягу товариству, на вірність та прийняття православ’я у випадку, якщо молодик був іншої віри. Отримавши статус «молодика», воїн навчався військової справи, знайомився та навчався дотримуватись правил повсякденного життя в громаді та поведінки справжнього козака. На цей період молодика всіляко принижували, підкреслювали його залежний стан, в поведінці, взаємовідносинах і навіть в зовнішньому вигляді. Так проходила друга фаза як перехідна до наступної. Зараз молодики були об’єктом для биття, принижень, виконували дрібні та інколи навіть принизливі доручення, були служителями при старшині та інших козаках, які вже мали певний високий статус. Стати козаком-запорожцем було не так вже й легко: іспит міг бути з вживання доволі бридкої їжі, їзди на дикому коні. До іспиту могло входити завдання пройти над Дніпровою кручею напідпитку по колоді, або пропливти на човнах по Дніпру, випробувалась винахідливість юнака та багато інших незвичних та складних завдань. Тільки пройшовши через всі ці іспити з честю, ініціант міг бути допущений до морського походу на турків. Коли ініціація вважалась успішно пройденою, новий козак був прийнятий до одного з куренів Січі і приймав нове ім’я – це означало його нове народження вже не як простої людини, а як січового козака.

Козацькі ради запорожців також проводилися у супроводі обрядових дій, як і курінні та паланкові сходки. Ради загальні намагались провести в святкові дні, наприклад, 1 січня, 1 жовтня – на свято Покрови, другій та третій день Великодня. Окремо при потребі збирались термінові ради – якщо виникала якась важлива справа, що потребувала вирішення. Початок ради був ознаменований ударом довбиша в литаври, осавул виносив січовий прапор (хоругви) та ставив його біля церкви на площі. В центр ставала старшина, навколо розміщувались козаки, і обмінювались привітаннями, кланяючись один одному.

Виборна рада мала також свої звичаї. Коли кошовий отаман та старшина складали свої повноваження, кошовий покладав булаву на шапку, що лежала біля прапора, писар, суддя та осавул складали чорнильницю, печатку і палицю. Шляхом обговорення визначався новий кандидат, запорожці виводили його на площу з куреня, де він перебував до того, йому вручали булаву, а обираний мусив був двічі від неї відмовитись. В цей час довбиш бив святкову честь обраному. Серед ритуалів також могли бути такі, що принижували честь та гідність претендента – такі були ініціації посадових осіб. Так, наприклад, коли кандидата виводили, його супроводжували лайкою, погрозами, що також входили в ритуал, під час ритуалу сипали пісок на голову, вимащували її землею. Так проводились вибори судді, осавула, писаря, курінних та старшин.

Військові дії козаків теж супроводжувались обрядами та ритуалами. Наприклад, коли вирішували починати військові дії, грала військова музика та лунав гарматний салют. Таким самим чином проводили зустріч військових послів, що приїжджали з сусідніх держав, і так же їх проводжали. Коли козаки вирушали в похід, на щоглі чайки командир ставив прапорець і ним подавав сигнали решті козаків. Поява прапора також означала початок або кінець битви. Повернення козаків з будь-яких військових походів супроводжувалось подячною церковною службою та поминанням загиблих.

Календарні свята козаки та селяни святкували по-різному. Селяни, наприклад, зустрічали свята аграрними обрядами, тому що саме вони були напряму пов’язані з їх сферою діяльності та життям. У козаків такі дні відмічались святковою церковною службою та хресними ходами. Водохреща козаки святкували салютом з рушниць та гармат. Різдво або Великдень були пов’язані з привітанням кошового та старшини, також їм дарували подарунки. На всі свята дуже часто відбувались кулачні бої.

Але були і такі козаки, які справляли традиційні обряди, пов’язані з аграрною сферою діяльності. Це були ті, що мешкали по зимівниках. Враховуючи те, що козакам були притаманні полювання та рибальство, і дії запорожці виконували обрядові, пов’язані з цими зайняттями. Наприклад, задобрювали духів, що володіли стихіями, або приєднували рибальські та мисливські роботи з календарними обрядами. Також не були чужими від магічних дій, які мали на меті забезпечити успіх тим, хто займався цими промислами. Під час війни до певних дій прив’язували обрядові дійства та замовляння, адже вони могли вберегти козака від кулі, ворожої шаблі, могли надати допомогу в перемозі над ворогом.

Деякі з обрядів, про які вище йшла мова, відомі дослідникам із джерел XVI століття, щось зафіксовано трохи пізніше, дещо взагалі було реконструйовано вченими та етнографами. Однак як би там не було, але є всі підстави стверджувати, що козацька обрядовість формувалась одночасно з формуванням та розвитком військового козацтва.

etnoxata.com.ua


Смотрите также